КРИМСЬКОТАТАРСЬКА  МОВА:  ПРОБЛЕМИ  ІСНУВАННЯ  І РОЗВИТКУ

( Журнал “Мовознавство”. – Київ, 1993. – № 2. – С. 38–43.)

 

Відомі соціальні фактори – депортація кримських татар, відсутність шкіл з татарською мовою навчання у місцях заслання, негласна заборона наукового осмислення кримськотатарської мови – завдали непоправної шкоди самій мові і науці про неї. Кримськотатарська мова практично не вивчена і не описана в категоріях сучасної наукової концепції, існують лише поодинокі праці або згадки (А.Ю. Кримський, О.М. Самойлович, Б.В. Чобанзаде, Г. Дёрфер, Е.В. Севортян, М.О. Баскаков, А.Н. Кононов, А.М. Меметов, Е.С. Акмоллаєв, С.Р. Iзiдiнова та ін.), присвячені окремим проблемам кримськотатарської мови. Ось чому виникла настійна потреба в науковому осмисленні, по-перше, системно-структурних особливостей кримськотатарської мови, по-друге, її соціолінгвістичного статусу, по-третє, в розробці прикладних аспектів кримськотатарського мовознавства.

Перший напрям – системно-структурні особливості мови (власне лінгвістичний аспект) – повинен бути спрямований на дослідження з застосуванням сучасного концептуально-термінологічного апарату всіх рівнів мовної системи: фонемного складу, морфеміки, словникового складу, граматичної будови.

Досі відсутні точні дані про кількість і якість фонем кримськотатарської мови. Звичайно називають 8 голосних і 25 приголосних фонем, у тому числі 2 фонеми <ц>, <щ>, що відсутні в кримськотатарської мові і зустрічаються лише в російських та інтернаціональних запозиченнях. Тим часом не відзначається наявність м’яких приголосних <к’> – кяр ‘вигода’, <л’> – селям ‘привіт’, <т’> – тюз ‘рівний’ та ін.; не виявлені різновиди фонем, фонетичні явища, характерні для кримськотатарської мови. Не розроблена типологія складів, не описані особливості інтонаційної системи мови та ін.

У галузі лексикології вимагають дослідження такі лексичні категорії, як полісемія, синонімія, антонімія, паронімія та ін. Не вивчені величезні шари слів, у яких, мов у дзеркалі, відбився повсякденний побут народу, і тих, що вийшли з активного вжитку майже на очах нинішнього покоління. Відторгнення від історичної батьківщини і через це від традиційних форм життєдіяльності (відгінного тваринництва, тютюнництва, садівництва тощо) призвело до „вимивання” з активного словникового складу носіїв мови найменувань традиційних ремесел (къалайджы, тютюнджи, деметчи), домашнього начиння (сагъан, гугум), знарядь сільськогосподарської праці (чапа, лескер), що не мали застосування на нових місцях.

Нерозроблені також такі розділи лексикології, як ономастика, неологія, фразеологія, не існує таких розділів науки про мову, як стилістика, діалектологія, культура мови і мовлення та ін. Відомо, що фразеологія – найхарактерніша, найсокровенніша частина будь-якої мови. Не знати фразеології – не володіти, не знати мови. Ономастика – це не лише чиста теорія, яка цікавить тільки вчених. Її практичні результати потрібні сьогодні в кожній татарській родині. Яке ваше ім’я, яке ім’я дати вашій дитині? Людям завжди цікаво знати, що означають імена. Треба повернути народу благозвучні й позитивні за змістом імена предків, тобто потрібні словники імен. Татарам неоднаково, де вони живуть: у Білогорську чи Карасубазарі, Василівці чи Ай-Васіле, Планерському чи Коктебелі (нещодавно Планерському повернули колишнє найменування – Коктебель, але не з огляду на татар, а як данину поваги до відомого поета Максиміліана Волошина). Крим переобтяжений знеособленими найменуваннями типу Первомайське, Привітне, Ленінське, Ароматне або Грушівка, Ізюмівка тощо. Питомі найменування максимально насичені у змістовому й асоціативному відношенні: в них історія народу, його звичаї, його огнища, останки предків. Вони в легендах і піснях народу. Слово вчених повинно бути вирішальним у справі відновлення колишньої топоніміки. В 1991 р. у Криму відбулася загальна наукова конференція з ономастики, яка в своїй резолюції відзначила необхідність відновлення історичної топоніміки Криму.

Практично не вивчені територіальні діалекти і говори кримськотатарської мови. Вони сьогодні перебувають під загрозою зникнення. Депортація, яка зірвала людей з традиційних місць поселення, зруйнувала характерні лексичні, фонетичні і граматичні особливості говірок. Некомпактне, випадкове розселення татар у місцях заслання (селяни одного села потрапляли в різні регіони) в умовах іномовного оточення – російського, узбецького, таджицького, марійського та ін., тенденція до збільшення кількості змішаних шлюбів (між носіями різних мов і різних діалектів самої кримськотатарської мови) спричинили інтенсивне змішування територіальних діалектів і говорів кримськотатарської мови. Сьогоднішня репатріація тільки поглиблює ці процеси, оскільки люди, що повертаються на свою історичну батьківщину, не мають можливості оселитися в колишніх місцях. Елемент випадковості розселення кримських татар, що повернулися, сьогодні такий же високий, як і під час заслання. За цих умов перед ученими стоять невідкладні завдання: поки живі представники старшого покоління – діалектоносії, зібрати серед них різноманітні усні тексти, обробити й описати цей мовний матеріал, укласти діалектні словники. Завтра буде пізно! Для збирання цього матеріалу конче необхідна сучасна портативна апаратура для запису. Потрібні гроші для її придбання. Вчені розуміють, що за сучасних умов першочергове завдання – це житло, але науку не можна відкладати на завтра, бо майбутнє народу залежить від його наукового, ширше – культурного потенціалу. Годі говорити й про лексикографію: немає ні тлумачного, ні етимологічного, фразеологічного, ономастичного й інших подібних словників.

Предметом особливого вивчення має стати кримськотатарська літературна мова. Функціонально-стилістична система її неповноцінна: з відомих соціально-політичних причин стилі кримськотатарської, як-от науковий, офіційно-діловий, розмовний, ораторський та ін., не одержали розвитку. (Усна форма спілкування здійснюється переважно на говірковому рівні). Літературна мова, особливо її газетно-публіцистичний варіант, постійно зазнає дуже сильного впливу російської мови в галузі лексики, фразеології і граматики. Зростає кількість не завжди необхідних і виправданих запозичень – суспільно-політичних термінів і номенклатури різних галузей знання і виробництва, особливо при наявності їхніх кримськотатарських еквівалентів. Пор. конституция – эсас къанун, республика – джумхуриет, гражданин – ветан­даш, проблема – меселе, революция – инкъиляп, звено – болюм, орден – нишан та ін. Тексти рясніють кальками, лексичними і фразеологічними, що штучно подовжують слова і порушують властиві татарській мові закони дистрибуції звуків: идеаллаштырув – идеализация, къоркъубильмезлик – бесстрашие, демократиялаштырув – демократизация, къуветлендирилюв – усиление та ін., або пор. фразеологічні кальки: белые пятна – акъ лекелер, не стоит и гроша – къыймети бир капик биле олмамакъ, быть в центре внимания – дикъкъат меркезинде олмакъ та ін. Захоплення фразеологічним калькуванням замість пошуків кримськотатарських аналогів та еквівалентів призводить до появи мовних покручів, яким не властива прагматична сила співвідносних з ними російських ідіом.

Треба визнати, що літературна мова сьогодні активно поповнюється діалектними одиницями. Це об’єктивний процес, і ставати йому на перешкоді, тобто триматися пуристичних позицій, тільки на шкоду мові. В умовах активного змішування кримськотатарських діалектів і говорів, що відбувалося в місцях заслання і спостерігається зараз у Криму, слід толерантніше ставитися до процесів, що відбуваються в літературній мові, й оперативно вивчати їх.

Усі ці проблеми і співвідносні їм категорії кримськотатарської мови можуть вивчатися в двох аспектах: у синхронії і діахронії. Отже, доведеться виконати величезну наукову роботу, що не під силу окремим ученим, потрібні зусилля багатьох наукових колективів. На нашу думку, така програма могла б виявитися частиною наукової програми одного з можливих підрозділів відкритого недавно Кримського відділення АН України – наукового інституту мови і літератури.

Соціолінгвістичний аспект вивчення кримськотатарської мови полягає у визначенні соціальних функцій мови і перспектив розширення їх діапазону: необхідно виявити тип кримськотатарсько-російської двомовності і накрес­лити шляхи її гармонізації; схарактеризувати явища інтерференції на всіх рівнях системи мови, зумовлені її взаємодією з іншими мовами народів нашої країни – російською, узбецькою, українською та ін.

Ще донедавна вважалося в офіційній ідеології, що національне питання у нас розв’язане цілком і остаточно і що міжмовні стосунки слід характеризувати як гармонійну двомовність. Такі нав’язані згори настанови не сприяли глибокому вивченню мовної ситуації у різних регіонах країни. Вчені досить часто обмежувались порожніми деклараціями, підкріпленими статистичними даними про зростання кількості людей, що вільно володіють російською мовою як „другою рідною”. Часто спостерігалася чистісінька фальсифікація, коли бажане видавалося за дійсне.

Взаємозв’язки між мовами в різних регіонах світу і в різних соціально-політичних умовах можуть реалізуватися в різних формах. У зарубіжній соціолінгвістиці розрізняють три види двомовності: 1) рівнофункціональна (усі мови на території країни мають однаковий статус і можуть використову­ватися мовцями в усіх функціях); нефункціональна (мови мають однаковий статус, але функціонують на різних територіях і тому не „суперничають” одна з одною); різнофункціональна двомовність, коли мови, що функціонують на одній території, мають різний „набір” соціальних функцій. Перші два типи двомовності не викликають соціального напруження, третій – джерело взаємної недовіри. Різнофункціональна двомовність спричиняє поступове скорочення кількості носіїв тих мов, що мають звужені функції.

Кримськотатарсько-російська двомовність, безперечно, – двомовність третього типу; кримськотатарська мова використовується тільки в побуті, художній літературі, публіцистиці. Говорити про її функціонування в галузі народної освіти, а тим більше в галузі науки, передчасно. Такий статус мови є наслідком майже піввікової дискримінаційної політики, яка проводилася щодо кримських татар. Уже не одне покоління погано, недосконало володіє рідною мовою. Причиною цього були різні фактори, що діяли окремо і в поєднанні: дисперсне розселення в місцях заслання, відсутність навчання рідної мови в школі, іномовне оточення, зростання кількості мішаних шлюбів, в яких спілкування здійснювалося і здійснюється російською мовою, відірваність від культурних джерел свого народу тощо. На сьогодні немає достовірних даних ні про загальну кількість кримських татар у нашій країні, ні про кількість людей, які визнають рідною кримськотатарську мову. Як відомо, останній перепис населення не відбивав таких даних через те, що кримські татари фіксувалися в загальній графі – татари.

Гармонійна двомовність може бути забеспечена лише на основі вільного володіння рідною мовою і – паралельно з цим – на основі розширення її соціальних функцій. Як ми розуміємо, в Криму сьогодні таких умов для кримськотатарської мови ще не існує, хоча деякі зрушення в цьому напрямі вже помітні. Надання кримськотатарській мові, поряд з російською та українською, статусу державної мови, що знайшло відбиття в недавно прийнятій Конституції Республіки Крим, все ще залишається красивою декларацією, не забеспеченою реальними умовами її функціонування.

Обидва напрями – лінгвістичний і соціолінгвістичний – тісно пов’язані з прикладними аспектами кримськотатарського мовознавства. Перед ученими стоїть завдання насамперед розробити концепцію освіти кримських татар в умовах відродження етносу і його культури, переведення письма на латинізовану основу.

Послідовне переведення кримськотатарського письма з арабської основи на латинську (1929 р.), а згодом на кирилицю (1938 р.) багато в чому мотивувалося необхідністю адекватного відбиття на письмі звукового (фонемного) складу мови. Однак основним рушієм попередніх реформ були соціально-політичні фактори. Озираючись назад, у кінець 30-х років, сьогодні можна відкрито говорити про те, що поспіх у переведенні письма тюркомовних та інших малих народів з латинки на кирилицю (нові алфавіти були розроблені і втілені в практику протягом трьох років – 1938–1940) диктувався геополітичними планами тоталітарного режиму, одержимого ідеєю нівелювання національних культур та їх якнайшвидшого злиття в єдину комуністичну культуру.

Що ж сьогодні спонукає деякі тюркомовні народи колишнього СРСР перейти на латинізований алфавіт? Декларується звичайно одна причина – недосконалість існуючих графічних систем, заснованих на кирилиці, їх нездатність адекватно передати специфіку фонемного складу тюркських та інших (наприклад, чеченської) мов. Це факт загальновідомий, і проблема в цьому плані не раз обговорювалася вченими [1]. В цьому розумінні реформа письма, безперечно, є насамперед величезної важливості науковою проблемою. Слід визнати, однак, що це й визначна політична акція. (Проте так було завжди: згадати хоча б реформу Петра І, реформу російської графіки 1918 р.). Можна допустити навіть, що сьогодні це своєрідна реакція відторгнення від тоталітарного режиму, репрезентантом якого так довго виступала, на жаль, кирилиця. Це не означає зовсім відчуження від великої російської культури, в середовищі якої вихована значна частина татарської інтелігенції.

Політична ситуація сьогодні наче підганяє вчених у питанні переведення кримськотатарського письма на латинську основу. І слід скористатися цими умовами, щоб удосконалити кримськотатарський алфавіт. Однак треба пам’ятати, що поспішати тут не можна, щоб не повторити помилок, допущених при переході на кирилицю. Доречно згадати про Перший тюркологічний з’їзд у Баку в 1926 р., на якому було вирішене питання про перехід на латинізований алфавіт усіх тюркомовних народів. Тоді було створено єдиний координаційний центр, в якому працювали визначні спеціалісти з мов народів СРСР. Був розроблений зведений латинізований алфавіт для всіх тюркських мов. У ньому було 39 знаків, з яких кожна тюркська мова повинна була відібрати одні й ті самі знаки для позначення спільних звуків і додаткові знаки – для специфічних звуків, характерних для окремої мови. Як бачимо, при переході на латинку було дотримано наукового підходу – адекватного відбиття фонемного складу мови у графічній системі і позначення однакових фонем у різних мовах однаковими знаками. На жаль, наступна реформа – перехід на кирилицю, що проводилася поспіхом й ізольовано в кожній республіці, не врахувала позитивного досвіду попередньої реформи, що привело до різкого збільшення загальної кількості знаків у зведеному кириличному алфавіті (74 знаки замість 39), внаслідок чого виник різнобій у позначенні ідентичних звуків у різних мовах. Наприклад, одні й ті самї звуки в кримськотатарській та узбецькій мовах позначаються різними знаками: відповідно къ – қ, гъ – ғ та ін.

Отже, сьогодні першим кроком у проведенні нової реформи письма повинно бути створення єдиного координаційного центру, членами якого мають бути відомі спеціалісти-фонологи, а також спеціалісти в галузі комп’ютерної інженерії. Концепція переведення письма не латинізований алфавіт повинна грунтуватися на таких головних принципах: 1) адекватне відбиття фонемного складу мови; 2) однозначеннєва відповідність між однаковими фонемами в різних мовах та їх літерними позначеннями; 3) орієнтація на можливості комп’ютерної техніки, якій належить майбутнє у видавничій справі. Щодо зведеного, уніфікованого алфавіту можна скористатися, як стартовим банком даних, уніфікованим латинізованим алфавітом (39 знаків), розробленим наприкінці 20-х років. Слід узяти до уваги і рекомендації двох міжнародних конференцій, проведених у Туреччині в листопаді 1991 р. (Стамбул) і в травні 1992 р. (Анкара). Запропонований зведений алфавіт для всіх тюркських мов складається з 34 знаків: крім 29 літер турецького алфавіту, запропоновано 5 знаків для специфічних фонем інших тюркських мов: х, đ, q, w, ŋ (ň). Ці ж проблеми обговорювалися на Міжнародному тюркологічному симпозіумі в Казані 9–14 червня 1992 р.

17–20 червня 1992 р. в Сімферополі за ініціативою кримськотатарського Меджлісу та Інституту сходознавства АН України відбулася міжнародна конференція, присвячена проблемам переходу кримськотатарського письма на латинізовану основу. На конференції виступили з доповідями вчені з різних регіонів СНД і зарубіжних країн (Польщі, Угорщини, Туреччини, Норвегії, Англії). Була створена орфографічна комісія, яка зайнялася розробкою нового алфавіту. Комісія вже представила прийнятний варіант алфавіту з 31 знака. Зрозуміло, що новий алфавіт не буде відразу запроваджено в практику. Найближчим часом необхідно провести наукову експертизу нового алфавіту у міжнародному координаційному центрі, для того щоб запобігти графічному різнобою у передачі однакових звуків у різних тюркських мовах. Слід також підготувати поліграфічну базу, перекваліфікувати велику армію викладачів кримськотатарської мови, створити нові навчальні посібники для середньої і вищої шкіл.

На закінчення слід особливо підкреслити, що розв’язання всіх цих завдань вимагає створення необхідних консолідуючих наукових структур типу наукових інститутів мови і літератури, особливого підрозділу в Кримському відділенні АН України певних структур, а також достатнього фінансування. Розв’язання цих проблем тісно пов’язане і з об’єднанням зусиль усіх кримськотатарських учених.

 

 

 


[1] Баскаков Н.А. О современном состоянии и дальнейшем совершенствовании алфавитов тюркских народов СССР // Вопросы совершенствования алфавитов тюркских народов СССР. – Москва, 1972. – С. 5–28.