КРИМСЬКОТАТАРСЬКА  МОВА:  СУЧАСНІ  ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

(Журнал “Мовознавство”. – Київ, 1994. – № 6. – С. 60–63.)

 

Поява на лінгвістичній карті України в останні роки нового компонента – кримськотатарської мови – пов’язана з поверненням на батьківщину кримських татар, основна маса яких (близько 70%) жила в Узбекистані. Майже піввікова дискримінаційна політика, яка проводилася тоталітарним режимом щодо кримських татар, завдала величезної шкоди кримськотатарській мові. Насамперед це відбилося на соціальному статусі мови. Як відомо, до депортації кримськотатарська мова використовувалася не лише в побуті, а й у школі – початковій, середній і вищій, на радіо, в діловодстві, юриспруденції, науці, публіцистиці та в художній літературі. В умовах вигнання мова виконувала тільки одну функцію – засобу спілкування в сім’ї – у формі давніх кримськотатарських діалектів і говорів.

Як відомо, виживання й наступний розвиток мови забезпечуються її вико­ристанням передусім у трьох сферах: у побуті, навчанні та в громадському житті. В умовах вигнання тільки в 1965 р. учні 3–10 класів із кримських татар одержали можливість вивчати рідну мову 2 години на тиждень. У 1986–1987 навчальному році, наприклад, у 40 школах Узбекистану рідної мови навчалось близько 5 тис. учнів кримськотатарської національності. Викладання здійснювали 45 учителів, з них лише половина були спеціалістами, які закінчили відділення кримськотатарської мови і літератури Ташкентського педагогічного інституту ім. Нізамі.

В умовах вигнання активно і цілеспрямовано формувалася кримсько­татарсько-російська двомовність. Офіційна ідеологія розглядала ці процеси тільки в позитивному плані, як торжество ленінської національної політики, в руслі якої всі національні мови в СРСР нібито гармонійно розвивалися й збагачувалися. У зарубіжній соціолінгвістиці, однак, було давно розроблено типологію двомовності, якою наші вчені ніколи не користувалися стосовно до мовної ситуації в СРСР: рівнофункціональна, нефункціональна і різнофункціональна двомовність[1]. Кримськотатарсько-російська двомовність, безумовно, належить до третього типу. За свідченням учених, саме різнофункціональна двомовність є постійним джерелом соціальної напруженості. Кримськотатарська мова використовується сьогодні переважно у побуті, набагато менше – в публіцистиці й художній літературі [2]. Говорити про її функціонування в галузі народної освіти і науки ще рано.

Такий неповноцінний соціальний статус кримськотатарської мови мав негативні наслідки у двох напрямках: 1) відбулися серйозні руйнівні процеси в самій системі кримськотатарської мови і 2) перестало розвиватися кримськотатарське мовознавство через те, що було заборонено наукове дослідження кримськотатарської мови.

Шкода, заподіяна кримськотатарській мові, найпомітніша у сфері лексики як наймобільнішої ділянки мовної системи, що оперативно реагує на новації в соціальній сфері. Тут відбувалися два різноспрямованих процеси, однаково руйнівних для мови: 1) „вимивалися” з активного словника носіїв мови слова на позначення офіційно-ділових, суспільно-політичних та наукових понять (васийлик – ‘опікунство’, векялет – ‘повноваження’, тасфие – ‘ліквідація’, мукъавеле – ‘договір’ та ін.), а також групи слів, пов’язаних із традиційними формами життєдіяльності кримських татар (тютюнництвом, виноградарством, підгінним тваринництвом та ін.: демет – ‘зв’язка, пучок’, деметлемек – ‘складати тютюнове листя купками’, тютюнджи – ‘тютюновод’, лескер – ‘особливий вид лопати’, чапа – ‘мотика’ та ін.); 2) максимально активізувався приплив росізмів і – через посередництво російської мови – інтернаціональних слів, які витісняли питомо тюркські й арабсько-іранські елементи (пор. республика – за наявності джумхуриет, проблема – меселе, революция – инкъиляп, орден – нишан та ін.). Слід відзначити, однак, що останнім часом у мові преси спостерігаються процеси, які являють собою несміливі спроби перешкодити припливу русизмів у кримськотатарську мову: вводяться у вжиток застарілі слова кримськотатарської мови або спільнотюркські корені, частіше виконується калькування як спосіб запозичення. Пор. послідовне заміщення у публіцистичних текстах власне запозичень (Верховный Совет, Совет Министров, Министрлер Совети) напівкальками (Юкъары Совети) і повними кальками (Юкъары Шурасы, Назирлер Шурасы).

Набагато більшої шкоди мові завдають „вкраплення”, тобто російські слова, словосполучення і цілі речення, які вводяться в усне мовлення без потреби, за наявності кримськотатарських еквівалентів: Сен почему-то догъру саймадынъ. Мени позорлашма. Менде бугунь день рождения оладжакъ. Вообще-то говоря, о бугунь келе (молодіжна лексика); Не къадар адам вар, эписи беклейлер, все. Тысячи людей тюркского мира... Бутюн дюньядан тюрклери пригласим оттуда... Бу неме акъкъында, об отношении Крыма к Украине (мовлення татарина середнього віку з вищою гуманітарною освітою).

Поряд із самостійними словами в татарське мовлення дуже часто вставляються і різні службові слова: Даже радио «Свобода» ону деди. Докладым язылмыш, но мен ону окъумайджам. А Чобан-заде онда иштиракъ этерди. И бугунь биз ону халк меркези япмакъ керекмиз. Но бугунь координационный советин азалары ёкъ эди. Мен айтайым да, чтобы сиз бильсениз. Сиз анъладыниз, что о дува гечмез. Только мен ону истейим та ін. Російські вставні слова і словосполучення також досить часто вводяться в кримськотатарське мовлення. Короче, мен разы дегилим. Так, мен бойле япаджам. Значит, группалара распределять этерим. Понимаете, контроль керек. Вообще-то, айтмайлар, чунки эки-уч бинъ надо платить та ін.

Постійні переключення з татарської мови на російську і навпаки досить характерні для усного мовлення не лише молоді, а й представників середнього і навіть старшого поколінь. Зібраний мовний матеріал поки що не дозволяє зробити якихось обгрунтованих, конкретних висновків щодо причин описаного вище феномена. Можна припустити, що вкраплення російських елементів – як самостійних, так і службових – зумовлені насамперед бідністю татарського лексикону мовця, його обмеженим словниковим запасом, більшими експресивними можливостями російських одиниць порівняно з еквівалентними за значенням і функціям кримськотатарськими. У деяких випадках може діяти й універсальний закон економії мовленнєвих зусиль, особливо в галузі службових слів і синтаксису: російські одиниці можуть бути коротшими, ніж такі самі татарські (проте може бути і навпаки), пор. рос. а, но – тат. амма, лякин та ін.

Щодо кримськотатарської мови як об’єкта наукового дослідження можна з упевненістю стверджувати, що вона досліджена досить фрагментарно. Наявні праці присвячені частковим проблемам кримськотатарської мови (А.М. Меметов, Е.С. Акмоллаєв, С.Р. Ізідінова), інші стали бібліографічною рідкістю (А.Н. Самойлович, А. Іслямов, Е. Куртмоллаєв) або недоступні читачеві через графічне оформлення (Б.В. Чобанзаде, А.Ю. Кримський та ін.).

Чекають свого дослідження – із застосуванням сучасного концептуально-термінологічного апарата – такі галузі кримськотатарського мовознавства, як фонологія, фонетика, граматика, лексикологія, фразеологія, лексикографія та ін. в їх синхронічному і діахронічному аспектах. Попереду велика наукова робота, яка не під силу вченим-одинакам; потрібні зусилля цілих колективів, наприклад, НДІ кримськотатарської мови і літератури, який, незважаючи на відповідну постанову НАН України, досі не сформований.

Могутнім фактором розвитку мови і науки про неї є, як відомо, письмо (графіка). Кримськотатарське письмо протягом останніх 60 років реформувалося двічі: у 1929 р. арабське письмо було замінене латинським, а останнє в 1938 р. – кириличним. Відомо також, що ці реформи були викликані не стільки науковими міркуваннями (адекватне відображення фонемного складу в графіці), скільки геополітичними планами тоталітарного режиму з його ідеєю нівелювання національних культур та їх скорішого злиття в єдину комуністичну культуру.

У червні 1992 р. в Сімферополі за ініціативою Меджлісу кримськотатарського народу та Інституту сходознавства НАН України було проведено міжнародну наукову конференцію, присвячену проблемі переведення кримськотатарського письма на латинку. Орфографічною комісією, до складу якої входили вчені з України, Польщі, Угорщини, Турції та ін., було розроблено і прийнято новий алфавіт, здатний, на думку вчених, адекватніше передати специфіку фонологічної системи кримськотатарської мови. Очевидно, що сьогодні, коли відбувається відродження кримськотатарської культури, зокрема й народної освіти, потрібні негайні реформи письма.

Мовна політика завжди була важливою частиною національної політики в будь-якій багатонаціональній державі. Для налагодження співробітництва між народами, що живуть у Криму, слід розробити методи і форми мовної політики в Криму. Мовне будівництво може здійснюватися двома шляхами: в руслі мовного законодавства і через діяльність різних громадських і приватних організацій. Кримськотатарська мова більш ніж будь-яка інша в колишньому СРСР має потребу в захисті, оскільки вона зазнала найтривалішої дискримінації. Записане в шостій статті Конституції Республіки Крим положення про надання кримськотатарській мові поряд з українською та російською статусу державної залишається голою декларацією, яка не підкріплена реальними умовами функціонування цієї мови. Постала необхідність видання системи указів, які б реалізували цю статтю Конституції і сприяли розширенню соціальних функцій кримськотатарської мови. Йдеться, зокрема, про виділення в шкільній програмі обгрунтованого з науково-методичної точки зору максимуму годин на вивчення кримськотатарської мови і літератури; про обов’язкове відкриття шкіл з кримськотатарською мовою навчання у місцях компактного проживання татар; про використання кримськотатарської мови в судах, нотаріатах, відділеннях міліції, що є можливим за умови оволодіння співробітниками цих установ кримськотатарською мовою; про збільшення ефірного часу для передач кримськотатарською мовою на радіо й телебаченні та ін. При виконавчих органах слід створити спеціальні комісії із захисту кримськотатарської мови, які повинні займатися реальною роботою в цьому напрямі.

Розгляд проблеми функціонування і розвитку мови, крім суто лінгвістичного й соціологічного, вимагає врахування також психологічного фактора. Введення у повсякденне життя кримчан кримськотатарської мови у вигляді „наочної агітації” – вивісок, оголошень тощо – може за дуже короткий час створити в Криму позитивний щодо кримських татар психологічний простір, який сприятиме стабілізації міжнародної обстановки в регіоні. В свідомості кримчан, у яких десятиліттями виховувалось вороже ставлення до кримських татар, створюватиметься нова психологічна настанова, спрямована на коректну поведінку щодо корінних жителів півострова. Слід також створити умови найбільшого сприяння, зокрема й фінансового, роботі театрів, музеїв, приватних шкіл тощо.

Мовне законодавство має здійснюватися вищим органом влади, у данному випадку – Верховною Радою Криму. А які закони на користь міноритарної кримськотатарської мови може приймати Верховна Рада, у складі якої досі не було кримських татар? За результатами виборів у Верховну Раду Криму, що відбулися 27 березня і 10 квітня цього року, з 94 депутатів лише 14 є кримськими татарами. Чи зможуть вони добитися розв’язяння кола питань, пов’язаних із відновленням прав кримських татар, у тому числі і в сфері мовного будівництва, покаже час.

 

 

 


[1] Русановский В.М. О состоянии и перспективах развития языкознания и подготовки научных кадров на Украине: Доклад на совещании руководителей специализированных советов по языкознанию // Бюллетень ВАК при Совете Министров СССР. – Москва, 1990. – № 5. – С. 25.

 

[2] У доповіді норвезького вченого Альфа Граннеса, присвяченій переведенню кримськотатарського письма на латинську основу (17–20 червня 1992 р., м. Сімферополь), було зроблено досить інформативний кількісний і якісний аналіз бібліографії радянської художньої літератури кримськотатарською мовою, виданої у 1958–1991 рр. Наведені дослідником статистичні дані красномовно свідчать про дискримінаційну політику тоталітарного режиму щодо кримських татар у видавничій сфері. (Граннес А. Опыт библиографии советской художественной литературы на крымскотатарском языке с первых изданий в ссылке до конца советского периода (1957–1991). – НорвегияБерген, 1994. – 27 с.).